Дорослі, які посилено розвивають дитину, схожі на Карлсона, який посадив насіннячко і щоразу його розкопував, щоб подивитися: чи не проросло воно.
Насправді діти ростуть, вчаться і розвиваються не тому, що ми їх змушуємо, а просто тому, що вони діти. У них це закладено природою. Для того, щоб дитина хотіла все знати, не потрібні спеціальні методики, йому просто повинно бути цікаво і не страшно.
Не страшно – це коли все добре з батьками, коли вони люблять, коли вони поруч, коли ти для них хороший. Якщо дитина самотня, відкинута, якщо вона боїться батьківського гніву і розчарування, вона розвиватися не може. Всі сили психіки йдуть на подолання тривоги з приводу прихильності. Як кажуть психологи, тривога та страх гальмує інтелект. Лімбічна система бунтує і не дає нормально працювати верхньому (кортикальному) мозку. Яка вже тут пізнавальна діяльність.
А якщо дитина спокійна за свої відносини з батьками, він спокійно повертається до них спиною, а обличчям – до світу і відправляється його досліджувати.
Проводили такий експеримент. Маму з дитиною дошкільного віку запрошували в кабінет, повний всяких розвиваючих ігор, цікавих і малозрозумілих штуковин. Потім експериментатор вибачався, казав, що йому треба зовсім ненадовго відійти і пропонував відчувати себе в кабінеті «як вдома», говорив, що можна «роздивитися , що у нас тут є». І йшов. Але недалеко, а за стінку, де було особливе дзеркало, з одного боку як дзеркало, з іншого – прозоре, його часто використовують для психологічних експериментів.
Через віконце-дзеркало він спостерігав, чим зайняті мама з дитиною. Основних типів поведінки було чотири:
1. Мама грізно наказувала мамі, щоб «сидіти смирно і нічого не чіпати» і вони удвох нерухомо чекали повернення фахівця. Якщо дитина намагалася щось взяти, мама його зупиняла.
2. Мама діставала з сумки журнал і занурювалася в читання, на дитину уваги не звертала. Дитина, поступово починала брати іграшки, розглядати, крутити і т. д.
3. Мама, відчуваючи піднесення, говорила дитині: «Дивись, які гарні ігри!» І починала показувати дитині і пояснювати, як в них грати.
4. Мама, забувши про дитину, з азартом розглядала то одну гру, то іншу і намагалася вникнути, що це і навіщо. Дитина сама по собі теж брала іграшки і розглядала.
Потім психолог повертався в кімнату і проводив за допомогою спеціальної методики тестування рівня пізнавальної активності у дитини. Перш, ніж читати далі, спробуйте відгадати, у дітей з якої групи виявилися кращі результати?
Найвищі показники були у дітей допитливих мам, з 4 групи. Тут все працювало на пізнання: мама поруч, вона сама все досліджує, у дитини включається наслідування, йому спокійно і весело, і процес йде повним ходом.
Потім йшли діти мам з 2 групи. Вони не подавали приклад, але своєю присутністю і спокоєм забезпечували безпеку і природа брала своє.
І набагато гірші результати були у тих дітей, кому все забороняли, і у тих, ким керували.
Якщо дитина живе в душевному, духовно багатому, цікавому та інтригуючому середовищі, якщо самим батькам все цікаво, якщо у них розумні і цікаві друзі, з якими вони спілкуються при дітях, якщо у них цікава і улюблена робота, про яку вони розповідають, їм не треба нічого посилено в дитині розвивати. Природна потреба вчитися зроблять свою справу – все само прекрасно розвинеться, не втримаєш.
Єдине, за чим важливо стежити – за тим, щоб дитині не було страшно в стосунках з вами і в світі взагалі. Пізнавальна активність не терпить сильного і тривалого стресу. Якщо дитині дуже погано, страшно, самотньо, йому не до нових знань.
Всім, напевно, доводилося спостерігати: ось дитина на прогулянці. Вона спостерігає за гусеницею, горобцем, кішкою, але час від часу поглядає на маму на лавці. І раптом мама пропала, відійшла кудись! Все, миттєво пізнавальна активність згортається і поки мама не знайдеться і не заспокоїть, дитині не до гусениць.
А тепер, уявіть, що мами немає дуже-дуже довго. Або навіть зовсім. Що буде з допитливістю? Це добре знайоме прийомним батькам, яким буває дуже важко реабілітувати в цьому відношенні дітей, які довго пробули в дитячому будинку. Але і з домашніми дітьми таке трапляється, наприклад, якщо в будинку конфлікти, батьки скандалять, хтось в родині страждає алкоголізмом або просто володіє важким, запальним характером, якщо дитина постійно боїться осуду, відкидання, або боїться, що не виправдає очікувань.
Гордон Ньюфелд вважає, що розвиток відбувається з точки спокою. Так воно і є. Причому як у дітей, так і у дорослих. Так ми, люди влаштовані: як тільки наші базові потреби задовольняються, як тільки нам спокійно і добре, нам відразу кортить що-небудь нове дізнатися чи зробити.
Отож, щоб дитина добре розвивалася та зростала її пізнавальна активність – потрібна любов батьків і атмосфера безпеки та довіри в домі. Щоб не смикали, не забороняли та щоб не керували діями дитини весь час, але, щоб були в житті дитини несподіванки, пригоди, а також помірні стреси. І все це, звичайно вимагає великої роботи, хоча зовсім не в тому сенсі, в якому думають батьки – з ранку до вечора займатися «розвитком» дитини.
Автор: Людмила Петрановська, з книги «Таємна опора: прив’язаності в житті дитини».